Цистит: причини, симптоми, діагностика

Захворювання може протікати в гострій і хронічній формі. Гостра форма зазвичай має інфекційне походження. При цьому не відбувається збій у роботі сечовидільної системи. Хронічна форма є запущеним запаленням, яке призвело до структурних і функціональних змін стінок сечового міхура. Недуга характеризується прихованим перебігом, під час якого то відбувається ремісія, то настає загострення.

Залежно від походження запалення сечового міхура може бути первинним, тобто виникати незалежно від інших недуг, наприклад, через вплив патогенної мікрофлори. Також проблема може бути вторинною – сформованою на тлі патології (цього органа або сечостатевої системи загалом), що розвинулася раніше.

Часто запалення провокує зараження бактерією. Зазвичай збудником є кишкова паличка E. coli. Мікроорганізм потрапляє до сечового міхура через уретру. Простатит та уретрит у чоловіків – поширені причини циститу.

Захворювання, що передаються статевим шляхом, також можуть призвести до циститу. Тобто людина, яка вступає у статеві контакти з різними партнерами без бар'єрних контрацептивів, ризикує не лише заразитися ЗПСШ, але й отримати запалення сечового міхура. Також існує багато не пов'язаних із бактеріями факторів, що створюють сприятливі умови для появи патології:
 

• прийом ліків, зокрема, під час хіміотерапії;
• синдром болісного сечового міхура – явище з не до кінця вивченим походженням;
• променева терапія, спрямована на органи малого таза;
• цукровий діабет, сечокам’яна хвороба, простатит;
• пошкодження слизової оболонки сечового міхура;
• гормональні зміни – під час вагітності та менопаузи;
• переохолодження;
• ожиріння;
• варикозне розширення вен тазу;
• зміни у структурі сечовивідних шляхів;
• кишкові недуги, гінекологічні запалення;
• тривале використання катетера для виведення сечі;
• нехтування правилами інтимної гігієни;
• носіння білизни з синтетичних матеріалів;
• постійна присутність у раціоні жирної та гострої їжі;
• травми та хірургічні втручання на органах області тазу.
   

Ризик прояву недуги підвищується, коли організм ослаблений дефіцитом або повною відсутністю певних вітамінів, постійним перебуванням у стресі, нестачею сну та зниженим імунітетом. Причина циститу визначає хід лікування.

Прояви циститу важко ігнорувати. Серед них:
 

• дискомфорт і тягучий біль внизу живота;
• неконтрольоване або незвично часте сечовипускання, що супроводжується печінням;
• нетримання або зменшення обсягу сечі;
• різкий біль до або після відвідування туалету;
• наявність крові, слизу чи гною у сечі;
• темний відтінок або каламутність сечі;
• підвищення температури й загальне погіршення самопочуття;
• постійне відчуття повного сечового міхура.

Під час вагітності часте сечовипускання без супутніх симптомів є нормою через збільшення матки. Якщо додаються біль та відчуття неповного випорожнення сечового міхура, це може свідчити про запалення.

Спочатку лікар проводить опитування та огляд пацієнта. Далі призначають додаткові дослідження, що допомагають правильно підібрати терапію. Діагностиці циститу сприяють такі методи:
 

1. УЗД сечового міхура – показує зміни стінок та наявність осаду.
2. Цистографія – дає оцінку параметрів і форми органа.
3. Цистоскопія – допомагає виявити пухлини, виразки та інші аномалії.
4. УЗД простати (для чоловіків).
    

Також застосовують лабораторні аналізи:
 

1. Загальний аналіз сечі – виявляє підвищені лейкоцити.
2. Бакпосів сечі – визначає збудника.
3. Загальний аналіз крові – показує ступінь запалення.
4. Лікування циститу
    

Лікування зазвичай включає:
 

• прийом препаратів;
• спокійний режим;
• достатню кількість рідини;
• дієту.
   

Для хронічних випадків призначають фізіотерапію та медикаменти: антибіотики, сечогінні, протизапальні та спазмолітики.

Своєчасне лікування протидіє переходу гострої форми захворювання в хронічну. Найчастіше вдається обмежитися консервативною терапією. Якщо у пацієнта діагностовано цистит, лікування зазвичай складається з таких заходів:

• прийом препаратів відповідно до призначень лікаря;
• щадний режим роботи;
• забезпечення організму достатнім обсягом рідини – 2,5 літра чистої питної води на день;
• дотримання призначеної дієти.

Якщо захворювання протікає хронічно, рекомендована фізіотерапія: фонофорез, індуктотермія, електрофорез та інші методи. Лікар може призначити такі медикаменти:

1. Антибіотики – у разі виявлення специфічної мікрофлори, лікування проводиться препаратами з протигрибковою, противірусною та протимікробною дією.
2. Сечогінні засоби – якщо при сечовипусканні з'являється біль.
3. Нестероїдні протизапальні препарати.
4. Спазмолітики – для розслаблення сечового міхура та зменшення інтенсивності больових відчуттів.

Посилити захисні можливості організму допомагають індивідуально підібрані вітамінно-мінеральні комплекси. Одна з найприємніших складових лікування – фітотерапія: прийом чаю, завареного з лікарських трав.

Багатьох цікавить: як лікувати цистит, якщо випадок складний, і ліки безсилі? У такому разі не обійтися без оперативного втручання. Хірургічний метод лікування передбачає такі дії, як:

1. Переміщення уретри – при рецидивуючому та посткоітальному циститі, а також якщо зовнішній отвір сечівника глибоко розташований.
2. Встановлення спеціальної дренажної трубки та пластика уретри – при зменшеному просвіті сечівника та викликаному цією особливістю утрудненому відходженні сечі. Перед операцією проводять зняття запалення та усунення збудника інфекції.

Ці випадки є рідкісними, але якщо проблеми не піддаються консервативному лікуванню, хірургічне втручання – єдиний спосіб досягти правильного функціонування сечовидільної системи та покращення самопочуття.

Вживати заходів профілактики набагато простіше, ніж боротися із захворюванням. Слід дотримуватися ряду правил:

• дотримуватися гігієни інтимної зони (жінкам слід підмиватися проточною водою, проводячи рукою спереду назад);
• своєчасно усувати аномалії розвитку сечовивідної системи;
• приймати душ після інтимної близькості;
• вчасно лікувати гінекологічні та урологічні захворювання;
• не піддавати організм переохолодженню;
• приймати узгоджені з лікарем антибіотики після інвазивних операцій;
• під час вагітності проходити призначену за результатами досліджень терапію безсимптомної бактеріурії;
• пити щонайменше 2 літри води щоденно;
• приймати гігієнічний душ після дефекації;
• опорожнювати сечовий міхур, як тільки виникає потреба;
• жінкам не використовувати такі методи контрацепції, як сперміциди чи вагінальна діафрагма.

До методів профілактики також належить контроль за хронічними інфекційними захворюваннями, зокрема карієсом, холециститом, тонзилітом, оскільки збудник може потрапити в сечовий міхур через кров навіть з віддалених осередків.

Цистит може бути викликаний інфекцією чи іншими факторами. Для встановлення точного діагнозу необхідна комплексна діагностика: візуальна, апаратна та лабораторна. Дізнавшись причину патології, варто негайно почати її усунення для нормалізації роботи сечовидільної системи.