Попри війну запустили третю лабораторію. Як ми зберегли круту команду та обладнання. Історія CSD
18.09.2022
24 лютого робота центрального офісу медичної лабораторії СSD була паралізована. Головний лабораторний комплекс СSD знаходиться на околиці Києва, на вулиці Жмеринській. Там було чути вибухи, громадський транспорт у цей район не ходив.
Друга лабораторія СSD розташована на Васильківській. Саме там виконують патоморфологічні дослідження, тобто діагностують онкологічні захворювання. Це основна спеціалізація СSD: у цій лабораторії ставлять кожен третій в Україні онкологічний діагноз.
У перші два дні війни, коли навколо Києва точились бої, експерти СSD доробили термінові аналізи, від яких залежить життя пацієнтів. І після цього частину обладнання та експертів лабораторії разом з родинами перевезли до Львова.
Так у СSD з'явилася третя лабораторія. До війни в мережі, що мала 76 лабораторних пунктів, виконували 1,5–1,8 тис. досліджень на день.
У партнерському проєкті СЕО СSD Олександр Дудін розповів МC.today, як вдалось налаштувати роботу лабораторії у Львові, як компанія працює у воєнних умовах і скільки інвестує в інновації.
Доробляли дослідження під вибухи та займались евакуацією
Чи готувались ви до повномасштабної війни? Чи вірили в те, що вона почнеться?
Не вірили. Але на всяк випадок у середині лютого провели чотири зустрічі керівництва компанії, де обговорювали, що робитимемо в такій ситуації: хто координуватиме, де найближчі бомбосховища, як шукатимемо житло для команди. І це дуже допомогло нам після 24-го.
Як почалось 24-те для вас?
Мене розбудила наша HR-директорка, яка живе фактично поруч з Васильковом, де бомбили аеропорт. Звісно, у той день точки приймання матеріалу не працювали, але лабораторію ми закрили не одразу.
Ввечері 24-го провели нараду: приймали рішення, як працювати далі. Варіант не працювати ми не розглядали. До війни кожен третій випадок онкологічного захворювання в Україні діагностували саме в CSD. Тож ми не могли залишити хворих без допомоги, бо, на жаль, захворювання нікуди не зникли. А вчасна діагностика – це допомога як цивільним, так і військовим. Ми назвали це «лабораторним фронтом», бо кожен має працювати там, де зможе допомогти Україні найбільше.
Частина нашої команди почала організовувати евакуацію людей та обладнання до Львова, а я кілька тижнів був фактично «на нулі»: разом з батьком допомагав захищати останній не підірваний міст в Білогородці під Києвом. Ми стояли на посту зі зброєю, яку вдалось отримати в перші дні. Були там як волонтери. Я залишався, поки наші не взяли Макарів, лише після того повернувся до роботи. А батько підписав контракт із ЗСУ.
Терміновий переїзд і втрачені лабораторні офіси
Як відбувався переїзд до Львова?
Евакуація відбувалася поетапно, не всі змогли виїхати одразу. Наприклад, наша медична директорка Оксана Сулаєва перші дні війни провела у сховищі із двома дітьми та колегами. До 10 березня ми змогли вивезти на автомобілях приблизно 60 людей. Після прибуття до Львова команда одразу почала облаштовувати нову лабораторію.
Нам дуже допоміг наш партнер-франчайзі Олег Костенецький – він дозволив розміститись у двох своїх лабораторних офісах. У Києві наш лабораторний центр займає 4,5 тис. квадратних метрів, а у Львові довелось працювати на 200 квадратних метрах. Ми тоді жартували, що «тісно, але хоч тепло».
У травні ми знайшли більше приміщення, приблизно 600 квадратних метрів. Так у нас стало три лабораторні вузли, бо в Києві ми відновили роботу ще в березні, щойно стало не так гаряче.
Багато обладнання ви перевезли?
Наші лікарі склали список найнеобхіднішого обладнання, вийшло більше ніж десять приладів. Серед них, наприклад, карусельний гістопроцесор. Це апарат, за допомогою якого тканину готують до гістологічного дослідження. Знайшли фуру, бо деякі прилади в іншу машину не влізли б. Докупати обладнання не довелось: у нас було достатньо і для Києва, і для Львова, бо перед війною досить багато проінвестували в нього.
Ми чули, що багато лікарів, навіть з приватних клінік, виїхали за кордон. Як вам вдалося втримати команду?
Основа нашої команди – це лікарі, цитологи та патоморфологи, їх приблизно 50. Це дуже цінні фахівці, яких в Україні бракує. Ми намагаємося створювати для лікарів найкращі умови: багато вкладаємо в навчання, надаємо можливість консультуватися зі світовими авторитетами. Тому їхня лояльність до компанії досить висока. Попри небезпеку, за кордон переїхали лише два лікарі родом з Білорусі.
Розкажіть, яких збитків ви зазнали через війну.
Лабораторні офіси в Маріуполі, Ірпені, Харкові, пункти приймання біоматеріалу в Миколаєві, Херсоні, Краматорську – деякі з них ми втратили назавжди, а деякі тимчасово призупинили діяльність. У перші дні постраждали локації в Бучі й Ірпені, там також згоріли наші машини. Щоправда, в Бучі вже вдалось відновити роботу.
Прямі збитки не надто великі, більшість офісів уже запрацювали. А ось недоотримані через війну прибутки вже в першому півріччі цього року склали сотні мільйонів гривень.
Зміни в логістиці та підтримка пацієнтів
Як війна позначилась на термінах виконання аналізів і на цінах?
Ми проводили наради з нашими логістами: вирішували окремо для кожного міста, як можна організувати доставлення найшвидше. Бо від термінів транспортування біоматеріалу залежить точність досліджень. Зразки можна зберігати, як правило, від 24 до 72 годин. Нам вдалося побудувати таку логістику, щоб доставляти зразки з усіх міст України менше ніж за 24 години.
Деякі аналізи виконують наші партнери в США, і ось з міжнародною логістикою зараз є проблеми. Ми перебудували ланцюжок так, щоб максимальну кількість досліджень виконувати в партнера в Чехії.
Оскільки абсолютно всі витратні матеріали ми купуємо в доларах і євро, а також повністю відмовилися від реагентів із країни-агресора, ціни на аналізи ми адаптували відповідно до курсу цих валют.
Ви намагаєтесь якось підтримати хворих зараз?
Ми отримали грант від Фонду солідарності UICC для підтримки жінок з раком молочної залози і тепер можемо безкоштовно виконувати гістологічні й імуногістохімічні дослідження для українок. Це допомагає пацієнтці зекономити до 3 тис. грн. CSD розподілила ці направлення між державним медичним закладам України, які спеціалізуються на лікуванні онкології, зокрема Національним інститутом раку в Києві, онкологічними центрами у Львові, Полтаві, Одесі й Івано-Франківську, а також частину направлень передали до громадського об’єднання «Афіна. Жінки проти раку». За два місяці з дня запуску цієї програми безкоштовно провели дослідження вже для більш ніж 40 жінок.
А разом з благодійним фондом «Понад усе» ми опікуємось постраждалими від війни: якщо підопічні цього фонду звертаються до нас, то можуть здати необхідні аналізи за зниженими цінами.
Чи підтримуєте ви військових?
Ми проводимо всі базові аналізи для військових безкоштовно. Без направлення лікаря можна замовити до п’яти аналізів, а якщо є направлення – то стільки, скільки потрібно.
15 наших співробітників служать у ЗСУ. Наприклад, наш патолог Володимир Чуба зараз є військовим лікарем. Звісно, ми підтримуємо всіх колег, які зараз на фронті. Та й Збройні сили загалом: лише за перші два тижні ми перерахували на потреби ЗСУ 120 тис. і продовжуємо допомагати. Передавали тепловізори та приціли нічного бачення, рації. Зараз у нас діє акція: з кожного чека перераховуємо 5 грн до Благодійного фонду Сергія Притули.
Наука й інновації під час війни
Діагностика та лікування онкології не стоять на місці. Ваші лікарі підвищують кваліфікацію зараз?
До війни ми виділяли окремий бюджет на навчання, стажування, книги. Минулого року витратили на це понад 600 тис. грн. Наші лікарі самі вибирали навчання та підвищення кваліфікації, яке їм потрібне.
Зараз багато хто проходить онлайн-курси. У червні два наші цитологи були в Італії на навчальному курсі від Європейської федерації цитологічних асоціацій. Також нещодавно цитологи та патологи CSD переймали закордонний досвід роботи з біоматеріалами в Латвійському університеті.
Ви казали, що цитологів і патоморфологів у країні бракує. Ви готуєте цих спеціалістів для себе?
У лабораторії вже три роки діє система інтернатури. Ми розробили курс навчання, який складається з практичної частини та самостійної роботи. Молодих лікарів ми підстраховуємо: вони зазвичай працюють з куратором і їхні результати передивляється досвідчений патоморфолог. Зараз у нас працює чотири людини після інтернатури.
Ви згадували, що до війни багато вкладали в обладнання. Розкажіть, що саме придбали і скільки це коштувало.
Ми дуже активно слідкували за новітніми технологіями і, якщо бачили, що обладнання працює та має всі сертифікати, купували його. Наприклад, минулого року ми вирішили впровадити секвенування наступного покоління. Це перший в Україні секвенатор, що використовують для складних молекулярно-генетичних досліджень в онкології. Цей вид діагностики дозволяє виявити генетичні порушення та визначити чутливість пухлини до терапії. Раніше секвенування робили наші партнери за кордоном і дослідження могло тривати два тижні. Коли ми купили NGS-секвенатор Illumina, то почали робити аналіз на базі своєї лабораторії за тиждень.
Загалом лабораторне обладнання коштує від 50 тис. грн до $300 тис. Найдорожче ми купили прямісінько перед початком війни. Це другий апарат Illumina, який коштував 6 млн грн. Щороку ми інвестуємо в нове обладнання мільйони гривень. Скажу більше: навіть на початку цього року ми запланували розширення нашої молекулярної лабораторії. І я сподіваюся, що нам таки вдасться це зробити у другому півріччі.
А як щодо інновацій? Для них є місце під час війни?
Восени минулого року ми запустили мобільну інтраопераційну лабораторію, так званий «цитобас». Це фактично лабораторія на колесах для проведення інтраопераційних досліджень. Такі дослідження допомагають хірургу під час операції оцінити, доброякісна пухлина чи ні, чи вирізав він її повністю. Це виглядає наступним чином: машина приїздить до клініки, де проводиться операція. Видалену пухлину або її частину передають патологу цитобаса, і він одразу проводить дослідження, аби відповісти на головне запитання: операцію можна завершувати чи необхідно провести ще якісь хірургічні втручання? Наприклад, видалити лімфовузли, які були поруч з пухлиною та можуть стати причиною появи метастазів. Цю інформацію хірург отримує, поки пацієнт ще лежить на операційному столі під наркозом. Щоб проводити такі дослідження на базі лікарні, потрібне обладнання ціною приблизно $50 тис. та окрема кімната. А для нашої лабораторії на колесах потрібна лише розетка та паркомісце.
Один цитобас працює в Києві, інший – у Дніпрі. Зараз машина виїздить майже щодня і, як правило, на цілий день, за цей час можуть бути проведені 2–3 дослідження. Комерційно це не дуже вигідно, але наш бізнес завжди був соціально відповідальним. Тож, коли ми знаємо, що ця послуга дуже важлива та необхідна для того, щоб рятувати людські життя, ми її впроваджуємо.
Чи будуєте ви плани зараз?
Ми змінили період планування: не на рік, а на пів року і квартал. До війни ми активно розвивали франчайзингову мережу, у нас було вже 22 франчайзі. Також ми почали працювати із приватними клініками та відкривати партнерські офіси на їхній території. Зараз у нас чотири партнери в Тернополі, Дніпрі, Хмельницькому і Дрогобичі, з іншими ще ведемо перемовини.
Перші місяці війни ми призупинили продаж франшизи, але зараз повернулися до цієї теми.
Основний план такий: відновлювати роботу всіх лабораторій і по максимуму допомагати людям.
Останні новини
