Антитіла до бета-2-глікопротеїну (IgM) – один з маркерів у діагностиці антифосфоліпідного синдрому (АФС).
Антифосфоліпідний синдром (АФС), або синдром антифосфоліпідних антитіл (АФС, або САФА), - аутоімунний стан гіперкоагуляції, що супроводжується появою антитіл до фосфоліпідів. АФС провокує утворення тромбів (тромбоз) як в артеріях, так і венах, а також пов'язані з вагітністю ускладнення, такі як викидень, мертвіння, передчасні пологи та важка прееклампсія. Діагностичні критерії постановки діагнозу АФС вимагають наявності однієї клінічної події, такої як тромбоз або ускладнення вагітності, а також проведення двох аналізів крові на антитіла, рознесених принаймні на три місяці один від одного, які підтверджують наявність або анти-бета-2-глікопротеїну, або вовчакового антикоагулянту.
Антифосфоліпідний синдром може бути первинним чи вторинним. Точних причин утворення таких аутоантитіл досі не визначено. Первинний антифосфоліпідний синдром виникає за відсутності будь-яких інших пов'язаних з ним захворювань, характеризується розвитком венозних та артеріальних тромбозів (або того й іншого одночасно), деякими видами патології в акушерській практиці, тромбоцитопенією, розвитком різних серцево-судинних, гематологічних, шкірних та неврологічних порушень. Характерною рисою АФС є рецидивування тромбозів. Вторинний антифосфоліпідний синдром зустрічається спільно з іншими аутоімунними захворюваннями, такими як ревматологічні захворювання, склеродермія, системний червоний вовчак (СКВ), ревматоїдний артрит, дерматоміозит та ін. У поодиноких випадках АФС призводить до швидкої поліорганної недостатності внаслідок генералізованого тромбозу, це явище називається "катастрофічним антифосфоліпідним синдромом" (або синдромом Ашерсона) і асоціюється з високим ризиком смерті. Антифосфоліпідний синдром зустрічається приблизно у 5% вагітних жінок і ряді випадків є основною причиною невиношування вагітності.
АФС може розвиватися при інших аутоімунних ревматичних та неревматичних захворюваннях, злоякісних новоутвореннях, на фоні інфекцій та прийому низки лікарських препаратів. Він є аутоімунним захворюванням, в якому антифосфоліпідні антитіла (антикардіоліпінові антитіла та вовчаковий коагулянт) взаємодіють з білками, які зв'язуються з аніонними фосфоліпідами на плазматичних мембранах. Як і багато інших аутоімунні захворювання, цей синдром частіше зустрічається у жінок, ніж у чоловіків.
Бета-2-глікопротеїн є кофактором, необхідним для взаємодії антифосфоліпідних антитіл з фосфоліпідами. Синтезується у печінці. Є білком плазми, що зв'язується з негативно зарядженими фосфоліпідами, зокрема з кардіоліпіном. Також є інгібітором внутрішнього шляху коагуляції. Бета-2-глікопротеїн пригнічує утворення протромбінази (фактору Xа) за наявності тромбоцитів, а також пригнічує активацію фактора XII. Має антикоагулянтну активність. Тому виявлення антитіл до кардіоліпіну в сироватці крові одночасно з антитілами до бета-2-глікопротеїну IgM підвищує специфічність діагностики АФС, а у пацієнтів з ВКВ корелює з розвитком АФС в цілому та його основними клінічними проявами окремо - венозний та артеріальний тромб. тромбоцитопенія. Антитіла до β-2-глікопротеїду відносяться до класу антифосфоліпідних антитіл і в 2006 році були включені до лабораторних класифікаційних критеріїв діагностики антифосфоліпідного синдрому.
Проведення будь-яких лабораторних досліджень має на увазі отримання найповнішої інформації щодо стану здоров'я людини. Точність лабораторних методів, застосування сучасних технологій та високий ступінь інформативності – основні критерії для встановлення правильного діагнозу.
Для чого призначають дослідження?
Діагностика антифосфоліпідного синдрому.
Для оцінки тромботичного ризику у пацієнтів на системний червоний вовчак.
Метод дослідження
Імуноферментний аналіз (ІФА).
Біоматеріал дослідження
Кров (Сироватка)
Як правильно підготуватися до дослідження?
Натщесерце (8-12 годин голодування); для дітей до двох років можливе голодування протягом 2-3 годин. За добу виключити фізичні та емоційні навантаження, перегрів та переохолодження, порушення режиму сну, авіаперельоти, інструментальні методи дослідження (УЗД, рентген та ін.), фізіотерапевтичні процедури, масаж, прийом алкоголю та медикаментів (останнє – тільки за погодженням з лікарем!).
Якщо виключити прийом ліків неможливо, необхідно про це повідомити при оформленні замовлення в лабораторії. За годину перед забором крові не можна курити. У день дослідження допускається вживання невеликої кількості води. Перед маніпуляційними процедурами слід прийняти зручну позу, розслабитися та заспокоїтись.
Що може впливати на результат?
Антитіла до β2-глікопротеїну показують більш високу специфічність, ніж визначення антитіл до кардіоліпіну. У 3-10% пацієнтів з АФС антитіла до β2-глікопротеїну можуть бути єдиним позитивним тестом.
Антитіла до β2-глікопротеїну рекомендується визначати спільно з антитілами до кардіоліпіну, так як в разі позитивного результату обох тестів збільшується прогностична значимість обстеження щодо повторних тромбозів.
У разі перенесеного епізоду тромбозу доцільно проводити визначення антитіл до β2-глікопротеїну і антитіл до кардіоліпіну через 3 тижні, так як тромботичний випадок може бути пов'язаний зі споживанням великої кількості аутоантитіл, що може призводити до відсутності антитіл в крові при характерній клінічній картині - серонегативний АФС.
Синоніми
β-2-глікопротеїд I, антитіла IgM.
Антитела при антифосфолипидном синдроме, бета-2-гликопротеид.
Що означають результати? Референтні значення
При негативних результатах тесту необхідно виключити наявність інших класів антифосфоліпідних антитіл для виключення діагнозу АФС.
При позитивному результаті тесту необхідно повторити тестування через 12 тижнів для встановлення діагнозу АФС.
Референтні значення:
<5 негативний
5-8 сумнівний
>8 позитивний
Хто призначає дослідження?
Терапевт, акушер-гінеколог, кардіолог.
