Такролімус (FK506) – це імуносупресивний лікарський препарат, який належить до групи макролідів. При впливі на імунну систему він надає блокуючу дію на активацію Т-клітинної ланки імунітету, знижуючи проліферацію та функціонування Т-лімфоцитів. Відзначається також гальмування процесу транскрипції генів, зниження залежної від Т-хелперів проліферації В-клітин та зниження продукції цитокінів: інтерлейкіну-2 та 3, інтерферону гамма.
Даний препарат застосовується переважно з метою імуносупресії після трансплантації печінки, нирок, серця та інших органів для попередження реакції відторгнення трансплантату. Такролімус може бути використаний як альтернативне лікування циклоспорином при його неефективності, розвитку серйозних побічних ефектів та відторгнення трансплантату. Також на відміну від циклоспорину такролімус є більш активним препаратом у найменших терапевтичних дозах. Однак його використання може призводити до розвитку деяких ускладнень. До них належать нефротоксичність, нейротоксичність, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет. При лікуванні такролімусом розвиток його токсичних ефектів, а згодом відмова від застосування пов'язані з кількома причинами. Це вузький діапазон доз, можливість перорального та внутрішньовенного способів введення препарату, відмінність параметрів фармакокінетики та фармакодинаміки у пацієнтів. Також відсутній чіткий взаємозв'язок між застосовуваною дозою препарату та його кількістю в крові, що циркулюється, що призводить до труднощів у лікуванні такролімусом.
У зв'язку з цим для отримання найбільшого імуносупресивного ефекту при лікуванні та зниження кількості ускладнень усім пацієнтам, які приймають такролімус, необхідно проводити рутинний лікарський моніторинг. Він полягає у періодичному визначенні рівня препарату у крові пацієнтів з метою підбору індивідуальної терапевтичної дози.
Концентрація такролімусу визначається у крові пацієнтів після проведення трансплантації органів. Час першого та інтервал наступних вимірювань визначається лікарем та індивідуальний для кожного пацієнта. Відомо, що середній час напіввиведення препарату, а отже, спад його концентрації в крові, що циркулює, становить 10-12 годин. Єдиний терапевтичний діапазон такролімусу, який визначається в крові, не встановлений. Це пов'язано з видом органу, що трансплантується, особливістю клінічного перебігу після трансплантації, періоду після трансплантації, чутливістю пацієнтів до ефектів такролімусу, в тому числі і токсичним, з індивідуальними характеристиками пацієнтів, супутньою патологією, віком, расою. Крім того, метаболізм препарату пов'язаний з особливістю процесів всмоктування у шлунково-кишковому тракті, станом печінки та жовчного міхура, прийомом їжі. Відомо, що у пацієнтів після трансплантації печінки та при холестазі відзначаються завищені концентрації такролімусу в крові через порушення його метаболізму та виведення.
Існує кілька методів визначення концентрації такролімусу: метод твердофазного імуноферментного аналізу, метод хемілюмінесцентного імуноаналізу, метод високоефективної рідинної хроматографії, мас-спектрометрія. Кожен метод має свої особливості, переваги та недоліки, різницю в одиницях виміру концентрацій такролімусу. Тест-системи різних виробників розрізняються за параметрами діагностичної чутливості та специфічності.
Тому рекомендується проводити визначення кількості такролімусу в крові індивідуально для кожного пацієнта з використанням одного методу лабораторної діагностики та застосуванням єдиної діагностичної системи протягом усього періоду після трансплантації. При оцінці ефективності терапії такролімусом необхідно враховувати не тільки зміну його концентрації в крові, але і особливості клінічного стану пацієнта після трансплантації.
Для чого призначають дослідження?
Для визначення концентрації такролімусу в крові;
Для добору індивідуальної дози препарату та її корекції;
Для моніторингу концентрації такролімусу в крові після трансплантації;
Для оптимізації контролю за лікуванням за допомогою корекції дози.
Метод дослідження
Імунохемілюмінісцентний аналіз (ІХЛА)
Аналізатор
Автоматичний імунохемілюмінісцентний аналізатор Maglumi X8
Біоматеріал дослідження
Кров (Сироватка)
Як правильно підготуватися до дослідження?
Натщесерце (8-12 годин голодування); для дітей до двох років можливе голодування протягом 2-3 годин. За добу виключити фізичні та емоційні навантаження, перегрів та переохолодження, порушення режиму сну, авіаперельоти, інструментальні методи дослідження (УЗД, рентген та ін.), фізіотерапевтичні процедури, масаж, прийом алкоголю та медикаментів (останнє – тільки за погодженням з лікарем!).
Якщо виключити прийом ліків неможливо, необхідно про це повідомити при оформленні замовлення в лабораторії. За годину перед забором крові не можна курити. У день дослідження допускається вживання невеликої кількості води. Перед маніпуляційними процедурами слід прийняти зручну позу, розслабитися та заспокоїтись.
Що може впливати на результат?
Після трансплантації печінки, при захворюваннях печінки, при холестазі може спостерігатися збільшення концентрації такролімусу та його метаболітів у крові через порушення його метаболізму та виведення.
Час та інтервали вимірювань концентрацій препарату, особливості перебігу періоду після трансплантації та клінічний стан пацієнта.
Синоніми
Такролімус / FK 506.
Такролимус; Такролимус-Тева; Адваграф; Програф; Протопик; Такропик; Такросел.
Tacrolimus; FK-506; Fujimycin;Tacrolimus-Teva; Advagraf; Prograf; Protopic; Tacropic; Tacrosel.
Що означають результати? Референтні значення
Результати дослідження оцінюються лікарем з урахуванням особливостей проведеної трансплантації, клінічного перебігу після трансплантації, дози такролімусу, режиму його прийому, віку пацієнта, супутніх патологій та індивідуальної переносимості препарату, чутливості пацієнтів до ефектів такролімусу, у тому числі і токсичних.
Референтні значення:
3.0 – 39.4 ng/ml
Хто призначає дослідження?
Хірург, трансплантолог, нефролог, уролог, гепатолог, кардіолог, гастроентеролог, терапевт.
Звертаємо увагу: Для концентрації такролімусу в цільній крові не існує визначеного терапевтичного діапазону. Вимоги до рівня такролімусу в крові зумовлюються ступенем тяжкості клінічного стану, індивідуальними відмінностями рівня чутливості до імуносупресивної та нефротоксичної активності препарату, одночасним введенням інших імуносупресантів, типом трансплантації, часом після операції та низкою інших факторів. Для прийняття клінічних рішень, оптимальних для кожного окремого пацієнта, результат аналізів слід розглядати в поєднання з іншими клінічними і лабораторними даними.
